Новини Кривого Рогу

Останнє перейменування 135 топонимів в Кривому Розі викликало жваве обговорення політиками та чиновники, які не пропустили нагоди попіаритись на такому болючому питанні

Олександр ВІЛКУЛ, громадський діяч

ЩОДО ОСТАННІХ ПЕРЕЙМЕНУВАНЬ У КРИВОМУ РОЗІ.
Останні кілька днів був дуже зайнятий, було кілька візитів високопоставлених колег, займався питаннями війни та інфраструктури. Зараз дійшли руки.

Коротко – я проти. Не розумію, навіщо це робити та як це вплине на консолідацію українського суспільства.

Рішенням, м'яко кажучи, дивної «комісії» з обласної державної адміністрації, перейменовано в Кривому Розі 135 топонімів.

Думка ні керівництва міста, ні депутатського корпусу не враховувалася взагалі. Громадських слухань, а тим більше голосувань – не було.

При цьому ми не погоджуємося взагалі з їх трактуванням Закону «про деколонізацію».

І якщо перейменування вулиць імені Бернарда Шоу, Трудових резервів, Лумумби, Драйзера та станції швидкісного трамвая «Будинок Рад» (яку треба було обов'язково перейменувати на «Міську раду») хоча б не паплюжать історичну пам'ять нашого народу, то перейменування вулиць пов'язаних з Другою світової та Афганськими війнами вважаю, як і переважна більшість криворіжців, не доцільними і, більше того, такими, що завдають шкоди єднанню нашого суспільства перед ворогом.

Не можу зрозуміти, що поганого зробили перейменувачам полковник Шурупов, який ціною свого життя врятував дамбу КРЕСу, або герой Афганської війни, вірний своїй присязі криворіжець сержант Рзянкін.

А криворізькі герої-підпільники у чомусь винні? Вони що, мали піти служити до нацистів і виконувати план третього рейху, щодо зменшення кількості «унтерменшей-українців»?

Вивчаємо, що з цим робити відповідно до чинного законодавства.

P.S. А скверу «Чебурашка», який теж «перейменували», юридично в Кривому Розі взагалі ніколи не було - це народна назва.

Микола ЛУКАШУК, голова ДОР

Спостерігаючи за дискусіями навколо перейменувань, виникає питання: чи варто зараз вдаватися до таких дій, які можуть викликати розділення в нашому суспільстві?

Важливість декомунізації та деколонізації не підлягає сумніву, але час вибирати треба обережно.

У Дніпрі та Кривому Розі громадськість обурилась через перейменування вулиць, повʼязаних з історичними подіями та подвигами наших пращурів. Ці назви нагадують про такі визначні події в історії нашої держави, як перемога над нацизмом. Видаляючи їх, ми втрачаємо частину нашої історичної памʼяті.

Відповідній підкомітет Комітету Верховної Ради з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування повинен був проявити мудрість і не дозволити, аби перейменування стало причиною розколу під час війни. Закони та постанови мають сприяти збільшенню єдності, а не навпаки.

Підкомітет мав би внести правки до Закону і подовжити термін для обговорення питання перейменувань з мешканцями громад. На жаль, цього не зробили.

Незрозуміло, навіщо віддавати росіянам перемогу над нацизмом. Українці заплатили за це кровʼю. Боюся, якщо ми продовжимо бездумно змінювати свою історію, то ризикуємо дійти до точки, де українську боротьбу асоціюватимуть лише з ОУН-УПА. А подвиг українців у Другій світовій війні буде витіснений з пам’яті.

Нам необхідно зберегти повну картину нашої історії. Не допустити того, щоб у майбутньому нашу боротьбу за незалежність переписали на користь інших.

Звичайно, процес декомунізації є ключовим у вибудовуванні нової національної ідентичності. Але ми повинні пам’ятати, що історія – не чорно-біла. Наше минуле містить як світлі, так і темні сторінки, і важливо не втратити уроки, які ми можемо з них винести.

Наприклад, як бути з конструктором Сергієм Корольовим? Він українець, який кував «ракетний меч» Радянського Союзу. Чи варто тепер в Житомирі знімати пам’ятник Корольову, закривати музей?

І як ставитись до Миколи Гоголя, українця, який створював літературу російською мовою? Чи потрібно в Миргороді демонтувати пам’ятники Гоголю та закривати музеї?

Таких питань насправді безліч.
Чи потрібно перейменувати Павлоград, Синельникове тощо.

Підкомітет Верховної Ради мав би зупинити цей непрофесійний підхід, який загрожує знищенням нашої культурної та історичної спадщини. Перейменування, які лише вносять смуту у непростий час, не повинні бути пріоритетом.

Життя українців від цього на краще не зміниться.
Перемога не здобувається перейменуваннями.

Найкраща деколонізація – це усвідомлення важливості внеску українського народу у світову та європейську культурну й історичну спадщину.

Наше завдання – не дозволити ворогу скористатися внутрішніми розбіжностями для дестабілізації ситуації в країні.

Юрій ПОТУПЧИК,
спеціально для рубрики
Новини Кривого Рогу
сайту Весь Кривий Ріг

Додати коментар