1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Rating 5.00 (1 Vote)

10 червня 2016 року увійшов в освітянську історію Кривого Рогу як день проведення першого конкурсного відбору претендентів на заміщення вакантної посади директора закладу освіти

140616 4

140616 5

Роль лідера на себе приміряла Криворізька загальноосвітня школа № 22, що в Центрально-Міському районі по вул. Стрєльцова, 4в. Школа з тривалою і винятково цікавою історією та, зважаючи на вік і українські реалії, купою матеріально-технічних (і не тільки) проблем.
Відповідно до нормативних документів, конкурс відбувся в два етапи. На першому етапі конкурсна комісія розглянула подані претендентами документи, у числі яких – мотиваційний лист та перспективний план розвитку закладу. На другому етапі, свідками якого стали близько двох десятків осіб (включно з представницьким десантом міських депутатів Юлія Морозова , Ольги Бондаренко, Людмили Бурман, Юрія Милобога), відбувся відкритий публічний захист претендентами перспективного плану розвитку школи.
У порядку послідовності поданих заяв – це директор КЗОШ № 13 сорокашестирічна Людмила Медведєва, приблизно на десять років старша від неї бібліотекар ЗОШ № 22 Наталя Каламурза, двадцятидев’ятирічний керівник Центру післядипломної освіти, перепідготовки та підвищення кваліфікації Донецького національного університету економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського (Кривий Ріг) Артем Бондаренко. Під час презентації програм претенденти виступали в алфавітному порядку їх прізвищ.
Щодо організації процесу, то формальна його сторона була витримана в класичному радянсько-криворізькому стилі. Актова зала школи, довгий заскатерений стіл з табличками, кафедра для доповідача та дев’ять повернутих до присутніх у залі комісійних спин. Проектор та екран для презентацій – приємне віяння XX століття, яке врешті стало і нашою нормою у XXI. Ще одна приємність – від школи: гостей зустрічали на шкільному подвір’ї і супроводжували до місця проведення заходу. На цьому перелік моїх особистих приємностей вичерпується. Хоча ні, приємним виявилося ще посусідство з Людмилою Чайковською та враження від презентації одного з претендентів. Дивності ж розпочалися із супротиву зафіксувати факт присутності депутатів на засіданні («Ми не реєструємо присутніх у залі»), заперечення їх законному бажанню задавати питання претендентам («А де це написано?!», «А ви що, народний депутат?!»). Але дистанційно керований консиліум врешті-решт вирішив дозволити: команда готова, сценарний план відпрацьований, нехай побалакають. Впевнена, що в деталі сценарного плану посвячували не всіх членів конкурсної комісії, але ключові фігури чітко виділялися. По завершенні презентаційно-запитальної частини і короткого батлу: «Ми будемо присутні під час обговорення – не будете, ну ладно… сідають члени комісії – байдуже, ми не горді, постоїмо – принесіть ще стільці….» почалось Таїнство, яке одній стороні хотілося б назвати «Обговорення», інша ж повноважно вирішила «Оцінювання». У повній тиші, інколи порушуваній короткими словесними дуелями на кшталт: «Ми і так вам дозволили! – ви тільки виконали норму Закону! – але ж виконали!...», члени конкурсної комісії заповнили оціночні листи, виставивши кожному із претендентів бали (із розрахунку від 0 до 10) за десятьма критеріями. І тільки порахувавши суму балів, набраних кожним із претендентів, і полегшено видихнувши, голова оголосила, що тепер можна й обговорити. «Бо інакше це був би тиск на комісію!».
Щодо змісту Програм претендентів та загального враження від їх презентацій мої власні враження і висновки чіткі і безапеляційні: подана А.Бондаренком 6 червня 2016 р. заява на участь у конкурсі розпочала в Кривому Розі процес бігу з перепонами до колись-таки прозорих і чесних виборів освітянських керівників. Час перерізання фінішної стрічки визначаємо лише ми із вами, як би хто не думав інакше.
Йдучи на засідання конкурсної комісії я не мала фаворитів з об’єктивних причин: жодного із претендентів я не знала в контексті їх професійного амплуа, інформацію про них збирала з відкритих джерел. Факт знайомства з А.Бондаренком часів його навчання в педагогічному університеті не міг бути фактором переваги, бо гарний студент, гарний вчитель – не синонім гарного керівника закладу. Тому було приємно почути про наявність чіткого (хоча й дещо романтизованого) бачення розвитку школи. Очевидне для присутніх уточнення: «За які кошти?» дало розуміння, що це питання має стати для потенційного керівника додатковим предметом вивчення. Оскільки посилання на відкриття рахунку на ім’я голови батьківського комітету не є, як на мене, вірним кроком на шляху боротьби зі шкільними поборами, а лише створює ілюзію прозорості.
Поринувши у вир ідей, натхненно презентованих паном Артемом, і відчуваючи в ньому потенціал вірогідного переможця, нетерпляче очікувала виступу чинної пані директорки. Була впевнена, що козирною картою Людмили Медведєвої стане акцент на її 13-річному директорському досвіді і здобутках школи за цей час. Однак карта прогнозовано виявилася крапленою. Упродовж двадцяти хвилин претендентка формувала в присутніх стійке враження про перебування на методичному семінарі для організаторів навчально-виховної роботи в школі. Цікаві з позиції короткострокового планування методичні та організаційно-виховні знахідки аж ніяк не могли претендувати на роль ключових кроків у розбудові управлінської системи школи, яка очевидно вимагає перезавантаження. Геніальне управлінське рішення: звернутися за необхідними для реалізації програми коштами до депутатів теж не додало учасницького оптимізму. Поступово наростало розчарування: якщо досвідчені керівники таким чином бачать розвиток освітнього закладу в умовах зростаючої конкуренції за учня і гарного вчителя, то «світле майбуття» української освіти в окремо взятому місті, вірогідно, відтерміновується… Очевидне надмірне нервування Л.Медведєвої під час виступу конкурентів та фактично нервовий зрив перед оголошенням результатів відбору лише утверджувало в думці про покладену на неї місцевою владою високу відповідальність. Такий висновок для посвяченого в особливості застосування адмінресурсу по-криворізьки є аксіоматичним. Адже більшість публічних рішень, які мають створити для правлячої олігархічної еліти Кривого Рогу ілюзію громадського схвалення та підтримки, ухвалюються із залученням освітянських керівників. За прикладами далеко ходити не потрібно: місцеві вибори-2015-2016, перейменування вулиць та інших топонімів, прийняття Стратегії розвитку міста тощо. Звісно, що на керівних посадах закладів освіти є дуже фахові і навіть харизматичні управлінці. Але це, скоріш, винятки із правила, оскільки до цього часу призначення директорів/завідувачів відбувалося за процедурою, яка виключала будь-який громадський вплив, а враховувала лише виняткове бачення міського голови, озвучуване начальником профільного управління. А для незгодних з політикою Партії (регіонів) та «колеблющихся» завжди знаходилася нагайка у вигляді контракту тривалістю 1 рік або сороміцького префіксу «в.о.».
А тепер щодо виступу технічного кандидата. У схемі під назвою «конкурсний відбір» (з акцентом на слові «конкурсний») гравців має бути як мінімум двоє. Про першого ми щойно поговорили. А ось на роль «конкурента» обрали (пригадайте послідовність подання заяв) особу передпенсійного (а може й пенсійного, не запам’ятала) віку, очільницю бібліотеки пані Наталю. Людину з базовою педагогічною освітою, без будь-якого досвіду управлінської діяльності такого рівня й, звісно, без лідерських амбіцій. Не впевнена, що стало «коротким повідком» – чи вік, чи якісь преференції, чи банальний тиск, але таке цинічно-витончене знущання над конкретною людиною я особисто спостерігала вперше. Не знаю, чи розуміла це сама Наталя Веніамінівна. А сценаристи розстаралися на славу. Російськомовна преамбула (бо наявна ж вимога вільного володіння державною мовою), відсутність електронної презентації (бо куди ж зараз без неї), зміст 20-хвилинної доповіді (обов’язкова вимога). Щодо змісту зачитаного, то його цілеспрямовано скомпілювали з основних положень Концепції розвитку освіти в Україні, інших нормативних освітніх документів та кількох тез із серпневого звіту керівника цієї школи про роботу за попередній навчальний рік. Звісно, що термінологічно не адаптований язик претендентки повсякчас намагався «методичний» вимовити як «медичний» і т.п. Ну а далі ще були «правильні» запитання-коментарі «обурених» членів комісії щодо фаховості претендента. Тому задавати будь-які питання Наталі Каламурзі означало б грати за правилами дистанційних сценаристів. А в повітрі зависло лише одне запитання: «Що змусило вас погодитися?!».
Загальні враження. Подивували публічні коментарі членів конкурсної комісії щодо використання наймолодшим претендентом таких «новомодних слів», як «освітній менеджмет» та «маркетингові технології». Не хочу видатися снобом, але різні варіації цих дефініцій розроблялися ще апологетами радянської освітньо-управлінської системи.
Ставку й надалі роблять на багатоходовки, результатом яких є «обрання» «своєї» людини. Тому особливо над презентаційною частиною не побиваються, інтелектуальні зусилля витрачають на розробку механізму, а не змісту продукту. Задля громадської користі пропоную поєднувати ці два моменти: для «свого» претендента розробляйте гарну програму.
Хоча, звісно, ваші внуки навчаються не в криворізьких освітніх закладах…

Лариса БУРМАН,
депутат міськради
до публікації підготував
Інокентій РЕЙДЕР,
спеціально для рубрики
Новини Кривого Рогу
сайту Весь Кривий Ріг

Добавить комментарий