Дружина загиблого Героя з Кривого Рогу Вікторія Глазунова: «Коли сьогодні говорять про вдячність тим, хто віддав своє життя, то треба або замовкнути, або припинити збагачення на їхніх смертях»
Вікторія Глазунова представляє неформальну спільноту «Ми разом». Це спільнота дружин загиблих військовослужбовців, створена дружинами, і створена для дружин. І це той випадок, коли ріст чисельності спільноти не є бажаним. Однак вона росте, а значить, набутий одними жінками досвід стає затребуваним іншими. Про те, як жінки допомагають жінкам, про те, як вона не хоче бути вдовою героя, на горі якої хтось наживається, а хоче бути просто людиною, Вікторія розповіла Наталії ШИШЦІ та «Домашній газеті» дистанційно, перебуваючи з донечкою в київській лікарні.
- У ЧОМУ УНІКАЛЬНІСТЬ ВАШОЇ СПІЛЬНОТИ?
- Це відома у світі всеукраїнська спільнота, яка через закриту групу у Фейсбук об’єднує близько 5 тисяч жінок і має місцеві осередки у великих містах. Криворізьких дружин загиблих у її складі близько 200. Я була ініціатором створення криворізького осередку. Про нашу спільноту говорять європейські медіа, про нас говорять ЗМІ Америки і Канади, нас бачать всі, окрім нашої влади. Те, що на сьогоднішній день зроблено включно з дорожніми картами для родин загиблих, - все це прекрасно, але воно, на жаль, не працює.
- А ЯК ПРАЦЮЄТЕ ВИ? БАЖАНО НА КОНКРЕТНОМУ ПРИКЛАДІ.
- Нещодавно адміністраторка нашої групи попросила мене допомогти Тані з нашого міста, у якої були проблеми з ДНК. Коли я подзвонила Тані, та просто ридма ридала. Її цивільний чоловік загинув, у неї дитина, яка не записана на нього. І в загиблого був єдиний родич - двоюрідний дядько, який також в лавах ЗСУ. Вона звертається до Інгулецького ТЦК з питанням, як зробити ДНК-експертизу, а їй відповідають, що військкомат тут ні до чого.
В ритуальній фірмі чує те саме, що вони ні до чого, треба, щоб воєнкомат щось там зробив. Вона йде до адвокатки, яка укладає з нею договір і бере 10 тисяч гривень завдатку. Потім Таня ходить до неї через день впродовж двох тижнів, а та розказує, що треба рішення суду або постанова слідчого. Тим часом Тані шлють повідомлення з моргу, що тіло вже гниє, з нього тече, треба хоронити.
В день, коли ми з Танею о 12-ій зустрілись, о 15.30 було все домовлено і про ДНК-експертизу, і про поховання. Було розірвано договір з адвокаткою і забрано гроші. Адвокатці я пояснила, що це, вибачте, скотство - «заробляти» на таких родинах. Напевно, я була переконливою, бо на анулювання договору і повернення коштів нам знадобилось 7 хвилин.
Насправді у вирішенні проблеми не були задіяні якісь особисті зв’язки. Просто я знала, що при розтині тіл загиблих військових у морзі Дніпра, або іншого великого міста, здійснюється забір ДНК-зразків, які підлягають зберіганню 25 років. І все, що треба було зробити, це подзвонити в морг і спитати в генетиків, чи достатньо зразків для проведення експертизи. Ми подзвонили, і нам сказали, що є ніготь, кров і волосся. Цього більш ніж достатньо. Ми записали Таню на експертизу на 1 травня, і як людина, у якої на душі трохи відлягло, вона пішла його хоронити. Я чудово розумію жінку, яка хотіла, щоб у дитини була не просто могила, а могила батька, який загинув як герой.
- ДО ТВОГО ВТРУЧАННЯ НІХТО, ДО КОГО ВОНА ЗВЕРТАЛАСЬ, НЕ СКАЗАВ ЇЙ ПРО ВІДБІР ЗРАЗКІВ?
- Ні, хоча вони всі про це знали.
- РЕЗУЛЬТАТ ДНК-ЕКСПЕРТИЗИ БУДЕ ПІДСТАВОЮ ДЛЯ ВСТАНОВЛЕННЯ БАТЬКІВСТВА ПОСМЕРТНО?
- Так, з результатами експертизи треба буде звертатись до суду, а після отримання рішення суду можна йти в РАГС і отримувати дитині нове свідоцтво про народження.
А буквально напередодні я опівночі більше години розмовляла з дружиною безвісті зниклого, теж жінка з нашого міста. Їй сповіщення дали, що чоловік зник, а що робити далі, куди йти писати заяву, куди здавати ДНК, - цього всього їй не пояснили. Звісно, з таким звертаються до нас. Бо в нас уже цей досвід складати нема куди.
- ЩО Ж СЛІД РОБИТИ ДРУЖИНІ БЕЗВІСТИ ЗНИКЛОГО?
- Треба піти в поліцію, написати заяву про те, що її чоловік безвісти зник, дочекатися, поки відомості внесуть в ЄРДР, потім в райвідділі візьмуть ДНК - зразки, потім звернутися до СБУ, до ГУР, до Червоного Хреста із заявою про безвісті зниклого. Це потрібно для того, щоб можна було встановити, чи є він серед загиблих. Щоб компетентні органи і служби знали про те, що він зниклий, і намагалися встановити, чи є така людина в полоні. Щоб родина отримувала його заробітну платню.
Знаєте, я завжди кажу, що готова стати на коліна перед ким завгодно у цій країні, аби з колін встали інші родини. Я не хочу бути дружиною героя, але я хочу відчувати себе людиною. Я вже можу спокійно говорити, що чоловіка я ховала вагітною, і дитину я втратила. Зараз ми з молодшою донькою, якій 3,5 роки, перебуваємо в логопедичному центрі.
Після смерті чоловіка вона перестала розмовляти. Не стало жодного звуку від дитини, от жодного. У неї офіційно встановлений діагноз - вторинний ПТСР. Тобто, це травма моїм станом через смерть чоловіка. І за це мені є кому «дякувати». І мені дуже хочеться, щоб більше ні одна жінка не відчувала того, через що довелося пройти мені.
- ХОЧУ ТОРКНУТИСЬ ШТУЧНОЇ МОНОПОЛІЗАЦІЇ ПОХОВАНЬ ЗАГИБЛИХ У НАШОМУ МІСТІ І РОЗСЛІДУВАННЯ НА ЦЮ ТЕМУ "БІГУС.ІНФО", В ЯКОМУ ТИ БУЛА ЄДИНА, ХТО БЕЗ ПРИХОВУВАННЯ ОБЛИЧЧЯ ДАВ СВІЙ КОМЕНТАР ЗНІМАЛЬНІЙ ГРУПІ. ЧИ НЕ РОЗЧАРОВУЄ ТЕБЕ ТОЙ ФАКТ, ЩО НА ОФІЦІЙНОМУ РІВНІ РЕАКЦІЄЮ НА ОПРИЛЮДНЕНЕ РОЗСЛІДУВАННЯ СТАЛА ПОВНА ВІДСУТНІСТЬ РЕАКЦІЇ?
- Чесно скажу, після розслідування «бігусів» я сподівалася, що у цілій країні знайдеться хоча б одна людина, у якої вистачить політичної волі і сили духу принести хоча б вибачення родинам. Зверніть увагу, я навіть не кажу про покарання винних, - про вибачення. Перед тими родинами, про яких пишуть на всіх рівнях влади, що про нас дбають, турбуються і піклуються. І покращують наше життя щоденно.
На жаль, не сталося. Ніхто не приніс вибачення. Схема як існувала, так і існує.
Мене шокує, що наше суспільство це просто проковтнуло. Вибачте, безкінечні алеї почесних поховань, безкінечні могили з прапорами - це не та нагода, щоб хтось прикупляв собі тачки і нерухомість. І коли сьогодні всі говорять про вдячність тим, хто віддав своє життя, то треба або замовкнути, або зробити так, щоб на їхніх смертях не збагачувались. Щоб на їхніх смертях не «заробляли» ті, хто кликав у цю країну війну.
До речі, не всі знають, що забезпечити поховання військовослужбовця у військовій формі - це обов’язок військової частини. А якщо тіло доставляється в пакеті, то частина все одно передає форму або відшкодовує її вартість. Після того, як труну опускають в яму, воєнком урочисто вручає родині прапор України як символ боротьби і символ перемоги. І цей прапор нам потім пред’являють до оплати! При цьому прапори, які вручають, такі благенькі, що через них можна газету читати. Невже не можна, щоб прапор, який буде зберігатись багато років, був з нормальної тканини? Щоб перед дітьми, які стануть дорослими, було не соромно?
Окрім військової форми і прапора, військова частина забезпечує (або відшкодовує вартість) також труну, за потреби - оцинковану, подушку, похоронне покривало, надгробний хрест і ритуальний вінок.
- А РАЗ ЗА ЦЕ ВСЕ ПЛАТИТЬ РОДИНА, ЯКІЙ ДАЮТЬ 25 ТИСЯЧ ДОПОМОГИ З БЮДЖЕТУ, ТО ВИХОДИТЬ ПОДВІЙНА ОПЛАТА, І БАЖАНО В ОДНУ КИШЕНЮ?
- Оце найстрашніше, найогидніше. Так не можна, навіть не з моральної точки зору. А тому що люди не пробачать. Зараз, напевно, вже немає в Україні родини, яка б когось не втратила, або не було втрат і безвісти зниклих серед друзів чи знайомих. Але війна іде не тільки з росіянами. Війна іде і проти свавілля, яке коїться в країні.
- ТА ТИША, ЯКОЮ НА ЖУРНАЛІСТСЬКЕ РОЗСЛІДУВАННЯ «МОНОПОЛІЯ НА СМЕРТІ" ВІДРЕАГУВАЛИ У КРИВОРІЗЬКІЙ МЕРІЇ, ВИЯВИЛАСЬ ПРОСТО ОГЛУШЛИВОЮ. НУЛЬ РЕАКЦІЇ НЕ ПРОЙШОВ НЕПОМІЧЕНИМ. ПЕВНО Ж, І ТИ ОЧІКУВАЛА, ЩО ЯК МІНІМУМ ЯКУСЬ ЗАЯВУ ЗРОБИТЬ СЕКРЕТАР РАДИ, НА ЯКОГО ПОКЛАДЕНО ПОВНОВАЖЕННЯ МІСЬКОГО ГОЛОВИ?
- І не тільки. Враховуючи, що йдеться про малу батьківщину президента, а також увагу суспільства до «Бігус.Інфо» після недавнього скандалу зі стеженням СБУ за журналістами цього інформресурсу.
- ПРОМОВЧАВ І АКТИВІСТ, ЯКИЙ НАЗИВАЄ СЕБЕ ГОЛОВОЮ РАДИ ОБОРОНИ МІСТА І КОМЕНТУЄ, ЗДАВАЛОСЬ БИ, ВСЕ, ЩО ТІЛЬКИ МОЖНА ПРОКОМЕНТУВАТИ У ЦЬОМУ МІСТІ: ВІД РОЗДАЧІ ПРОДУКТОВИХ НАБОРІВ ЗА БЮДЖЕТНИЙ КОШТ ДО ДИТЯЧИХ ПЕРЕМОГ У СПОРТИВНИХ ЗМАГАННЯХ. А ТУТ ТАКИЙ СУСПІЛЬНИЙ РЕЗОНАНС - І МОВЧОК. ЯК БИ ТИ ПРОКОМЕНТУВАЛА ЦЕ МОВЧАННЯ?
- Знаєте, як кажуть, є слова, а є вчинки. Слова не значать нічого, а вчинки красномовно показують істинне ставлення. Відсутність вчинків - це теж доволі красномовно.
Ми, дорослі, все розуміємо. Болить за дітей. Моя молодша дитина не може прийти до батька на могилу на Центральному кладовищі своїми ногами - там просто неможливо пройти. І там немає жодної лавочки, ніде присісти.
- АЛЕ Ж ВИДІЛЕНО ВЕЛИКІ КОШТИ, РОЗРОБЛЕНО ПРОЄКТ, І БУДЕ ЗДІЙСНЮВАТИСЬ БЛАГОУСТРІЙ ЦЬОГО МЕМОРІАЛЬНОГО ПОХОВАННЯ...
- По-перше, проєкт ніхто не бачив. По - друге, чомусь на Личаківському кладовищі у Львові не треба очікувати реалізації проєктів, ще чогось, - там вже наведено порядок, чисто й охайно. По-третє. Свого часу мені стало відомо, що 1 жовтня (минулого року - Авт.) будуть демонтуватись хрести, надгробки, буде вирівнюватись площа... Тільки родини ніхто не збирався попереджати. Родини сповіщали ми з дівчатами. Бо, уявіть собі, приїжджають старенькі батьки до сина на могилу, а там «футбольне поле», і бульдозери катаються. Це збожеволіти можна, це можна просто лягти поруч...
Ми маємо велику проблему на Центральному кладовищі в тому, що хлопці поховані косо-криво. І якщо зараз робити благоустрій і поставити красівоє ровними рядами, то хтось не зможе ходити саме туди, де похована його найрідніша людина. А якщо і пам’ятники поставити косо-криво, то буде виглядати, пробачте, як базар-вокзал.
- ЯКИЙ ЖЕ ВИХІД?
- Шукати можливість здійснити благоустрій з урахуванням розташування могил. Це не ми, родини, ховали косо-криво. Що ми зробили з дівчатами, як би нам не було складно, так це зафіксували розташування могил з допомогою супутникової геодезії.
- ОДНАК НА СЬОГОДНІ НЕ ЧУТИ, ЩОБ ІШЛИ РОБОТИ ПО БУДІВНИЦТВУ МЕМОРІАЛЬНОГО КОМПЛЕКСУ. ЧИ ВІДОМО ТОБІ, ЩО З ЦИМ НА СЬОГОДНІ?
- Бо розірвали договір з фірмою, яка виграла тендер. На наступний конкурс ніхто не прийшов. Там шалені кошти, і ніхто не прийшов. Уявляєте, яке диво дивне? На сьогодні нема виконавця, і роботи не відбуваються. Ми і вже зверталися до влади, і зараз просимо: зробіть підсипку, тому що ходити в тому секторі неможливо. Дайте можливість у поминальний день дістатись до своїх могил. Бо там, де свіжі поховання, особливо після дощу, просто не пройти. Щодо підсипки нам передавали з ДРІМу, що ми маємо потерпіти. Я не проти потерпіти. Але поки ми терпіли, то батько чоловіка помер. Отакий благоустрій довжиною в життя.
- ПОВЕРТАЮЧИСЬ ДО ТЕМИ ПОХОВАННЯ ЗАГИБЛИХ, ХОЧУ ЗАЗНАЧИТИ, ЩО ВСЕ-ТАКИ ОРГАНІЗОВУВАТИ ПОХОРОНИ ПОЧАЛИ І ІНШІ СУБ'ЄКТИ ГОСПОДАРЮВАННЯ, А НЕ ТІЛЬКИ «РИТУАЛ ПЛЮС», А ТОЧНІШЕ - ПІД ЦІЄЮ ВИВІСКОЮ ФОП ЛАЗОРЕНКО РУСЛАН ВАЛЕРІЙОВИЧ, ЗА ЯКИМ СТОЇТЬ ДИРЕКТОР КП «РИТУАЛ СЕРВІС ПЛЮС» ВАСІЛЬЄВ. ТОБІ ЩОСЬ ПРО ЦЕ ВІДОМО?
- Так, є такі випадки.
- НАМАГАННЯ НАВ'ЯЗАТИ "ПРАВИЛЬНУ" ФІРМУ І УВ'ЯЗАТИ ЦЕ З МОЖЛИВІСТЮ ОТРИМАТИ 25 ТИСЯЧ З БЮДЖЕТУ НА ПОХОВАННЯ ТАК САМО МАЄ МІСЦЕ, АЛЕ КОЛИ РОДИНА ІНФОРМАЦІЙНО ПІДГОТОВЛЕНА, МОНОПОЛІЗАЦІЯ НЕ СПРАЦЬОВУЄ.
- Це вже перемога. Значить, все було недарма.
- ЧИ ВІДОМО ТОБІ, ЩО У НАС В МІСТІ СТВОРЕНО ОФІС «Я – ВЕТЕРАН», І СКРІЗЬ ПОВІДОМЛЯЄТЬСЯ, ЩО ВЕТЕРАНАМ ТА ЧЛЕНАМ ЇХ РОДИН НАДАЄТЬСЯ ЧЕРЕЗ ЦНАП БІЛЬШЕ 600 ПОСЛУГ? ПЕВНО Ж, ПОСЛУГАМИ ОХОПЛЕНІ І ВДОВИ?
- «Я - ветеран» - це просто місце, де можна передати до свого районного ЦНАПУ документи. І якщо, наприклад, робити сіре посвідчення члена родини загиблого, то в своєму районному ЦНАПІ це робиться день в день, а через «Я - ветеран» - місяць. Скажу чесно, я не знаю, скільки послуг надає «Я - ветеран». Я знаю, що питання, з якими звертаються до нас, вони не вирішують.
І я дуже не люблю слово «вдова». Дуже сподіваюсь, що наша спільнота рано чи пізно зламає оцей стереотип, що вдова - це убита горем, згорблена жінка, об яку можна витирати ноги. Бо ми сильні, ми дієві, ми мужні, і ми всі дуже хочемо бути гідними героїзму наших чоловіків.
Кожну родину і кожну дружину загиблого очікує одна з найважливіших розмов у житті, коли нам треба буде розказати дітям, наскільки батько їх любив, наскільки цінував їхню свободу і можливість жити в незалежній Україні, що пішов захищати її і зі зброєю в руках, нищити ворога. І розказати це так, щоб діти пишалися батьком, відчуваючи свою причетність до героїчного супротиву великого українського народу.
Але я часто бачу питання в очах старшої доньки, якій майже 19... І я скажу вам більше: у мене дуже погані прогнози для нашої влади. Їх судитимуть, їм мститимуться наші діти. Бо наші діти знають, хто сьогодні витирає ноги об пам’ять їхніх батьків, наші діти знають, кому вони зобов’язані перебуванням в «комфортабельних» укриттях, вони знають...
Мій чоловік помер внаслідок поранень, яких йому завдали вагнерівці у Бахмуті. І Бахмут - це не привід для драйвової пісеньки, це чорна сторінка в історії України. І сьогодні, коли всі говорять про відбудову Бахмуту, дружини загиблих у закритій спільноті мріють, щоб там був ліс. Ліс і тиша.
- ПРЕДСТАВНИКИ ВЛАДИ ТА РІЗНОГО ШТИБУ ДІЯЧІ ЧАСТО ВИКОРИСТОВУЮТЬ РІДНИХ ЗАГИБЛИХ, ТА Й ВІЙСЬКОВИХ, ДЛЯ ВЛАСНОГО ПІАРУ. ХТОСЬ ВВАЖАЄ ЦЕ ДЛЯ СЕБЕ НАВІТЬ ПОЧЕСНИМ, А ХТОСЬ - КАТЕГОРИЧНО НЕПРИЙНЯТНИМ. ТИ НА ЯКОМУ З ПОЛЮСІВ?
- Я іноді думаю, а що може зробити наша не те, щоб влада, а цей самопроголошений її очільник, що він має зробити, щоб місто встало з колін і сказало: «Досить!»? Чесно. Мені здається, є просто два виміри війни. Один такий загальний патріотичний, де ми перемогли, вже завтра заходимо в Крим і все добре. Вручаються грамоти, якісь там значки, подяки за захист. А є другий вимір: коли в цю історію вписана історія твоєї родини. Коли в цю історію вписаний батько твоїх дітей і ти розумієш, що у молодшої не збережуться в пам’яті татові обійми.
Зараз хлопці гинуть по одному, але якщо ми програємо, програємо всі разом. І це буде найстрашніше. Бо тоді ми втратимо не тільки країну. До речі, якщо ми програємо, всі зрозуміють, за що ми воювали. Я добре знаю історію чеченської війни. Маю за велику честь спілкуватися з родиною Джохара Дудаєва, його дружина Алла підписала мені свою книгу і прапор Ічкерії. І я знаю, як вони виграли першу війну на полі бою. А потім через «комсомол в голові», як я кажу, програли другу війну і всю країну.
Ми і так завинили, українці. Дуже завинили. Завинили, коли мовчали під час воєнних подій в Афганістані, в Чечні, в Грузії, в Карабаху, в Придністров’ї, ми всі мовчали. Ми святкували 9 травня, «дєди воєвалі».
Тільки на сьогоднішній день кожен з нас має визначитись. І ніхто не має нам, родинам загиблих, допомагати, нам ніхто нічого не винен. Я погоджуюсь з цим і це визнаю. Але всім абсолютно під силу не робити нам гірше. Мені, таким, як я, повірте, і так достатньо горя та сліз, дай Бог виплакатись. Бо попри те, що мого чоловіка немає більше року, я скажу вам чесно, я ще чекаю. Так, я розумію, що його немає, але ще не усвідомлюю до кінця. Я ще чекаю, ще думаю, що ось я побуду одна, сильно незалежною, а потім він повернеться, і все стане, як раніше. Я ще не готова віддати його вічності.
PS
Чоловік Вікторії Олег Гасін служив у лавах 93 ОМБр «Холодний Яр» і 26 лютого 2023 року під час боїв за Бахмут отримав поранення. 72 години по тому він помер у лікарні Дніпра, згідно з офіційним висновком, від гострого сепсису. Указом Президента України нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеню.
Наталія ШИШКА,
«Домашня газета»,
ДАЙДЖЕСТ,
спеціально для рубрики
Новини Кривого Рогу
сайту Весь Кривий Ріг
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису