На главную

До річниці звільнення міста Кривий Ріг та Дніпропетровської області від німецьких загарбників

1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Rating 0.00 (0 Votes)

Шановні читачі!!! Надаю на Ваш розсуд мій невеличкий історичний нарис, який я ситуативно та за наявності натхнення писав протягом кількох років, використовуючи цікавий історичний матеріал із архівів, спогадів і що саме головне – власного польового досвіду у військовій археології

2302 15

2302 14

2302 13

2302 12

Йшов третій рік війни, радянські війська розвиваючи успіх на зайнятих плацдармах на правому березі річки Дніпро стрімко наближалися до важливих стратегічних та економічних районів Криворізького залізорудного басейну та Нікопольських родовищ марганцевих руд.
Нікопольсько-Криворізька фронтова операція відбувалася у період з 30 січня 1944 – 29 лютого 1944, метою якої був розгром нікопольсько-криворізького угрупування 6 армії ( армія «месників», яка була створена заново після повної ліквідації під Сталінградом) німецьких військ групи «Південь», Треба зазначити, що утриманню нікопольсько-криворізького плацдарму керівництво Німеччини приділяло значну увагу, а саме можливості продовження видобутку залізних та марганцевих руд. Саме тому під час осіннього прориву у жовтні 1943 року радянських військ силами 2 – го Українського фронту ( генерал армії Конєв) 5 – ї гвардійської танкової армії (задіяні 18-й і 29-й танкові корпуса) генерал-полковника танкових військ Ротмісторова П.А. та за підтримки 37-ї армії, яка своїми правофланговими 57 стрілецьким корпусом 25 жовтня 1943 року майже впритул підійшли до північних окраїн міста Кривий Ріг ( був захоплений цегельний завод, окремі рудники, селище Веселі Терни, бої велися на вулицях північної частини міста), а частини 62 – ї гвардійської стрілецької дивізії переправившись у села Лозуватка через річку Інгулець висунулися до рубежу села Гурівка. Але внаслідок потужних контрнаступів німецьких військ 29-30 жовтня 1943 зі сторони Кіровограда ( чотири танкові дивізії) та у лоб зі сторони Кривого Рогу ( три танкові дивізії ) у напрямку Лозуватка, Недай Вода, Петрово – створило загрозу перекриття шляхів постачання та комунікацій, а також розсічення та оточення наступаючих радянських військ 57 – го стрілецького корпусу. Велися запеклі бої із переважаючими танковими силами німецьких військ, що призвело до знекровлення обох сторін. Доречно згадати із сумом у серці про непоодинокі факти знищення цілих військових підрозділів, так під час запеклих боїв 31.10.1943 майже у повному составі був оточений та знищений 24 полк 10 – ї гвардійської повітряно - десантної дивізії 82 стрілецького корпусу 37 армії в районі Недай Води, проти них німці застосували страшну зброю - вогнеметні танки, зі сторони німців на цьому напрямку у наступі були задіяні понад 55 танків. Таким чином лише 03 листопада 1943 року вдалося призупинити наступ німецьких військ на криворізькому напрямку, характер бойових дій був наступний – у день оточені стрілецькі дивізії 37 армії займали протитанкові райони та відбивали атаки, а у ночі організовано відходили на нові рубежі.
В наслідок складних погодних умов (рясні дощі, розбиті дороги – танки застрявали та заривалися у грунт майже по башту), відставання тилів та піхотних підрозділів, а також вичерпання боєприпасів та танкового пального призвело до того, що з листопада 1943 по січень 1944 радянські військам був виданий наказ про перехід та створення жорсткої оборони. Так відбувся перший етап визволення міста Кривий Ріг. Лінія фронту проходила через такі населенні пункти, як східний берег річки Інгулець у Недай Води, станція Калачевська, Веселі Терни, річка Саксагань та впродовж залізничної колії сполученням Кривий Ріг - Верхівцево, станція Девладово, селище Софіївка та Лошкарівка.
У стратегічні плани командування німецького вермахту входило утримання цієї ділянки ( німці називали цей плацдарм - Дніпровська дуга), як гарант безперебійного сполучення та постачання суходолом Кримського угрупування німецьких військ, а також утримання такого виступу для здійснення контр наступальних дій у фланги противника. Виходячи із чого на такому вузькому проміжку було сконцентровано 17 піхотних полків, 4 танкових дивізій ( на 60 відсотків були укомплектовані новою технікою – танки «Тигр», «Пантера»), 1 моторизована дивізія, 1 танковий батальйон, 8 дивізіонів штурмових гармат „Фердінанд”. Загальна чисельність німецьких складала 540 тисяч солдатів, 2416 гармат і мінометів, 327 танків, 700 літаків. Треба зазначити, що поповнення цієї групи військ було за рахунок перекидання військ із Західної Європи ( Італія, Франція, Голландія ), тобто прибували на фронт добре екіпіровані та свіжі війська із достатнім військовим вишколом. На рубежі оборони нікопольсько - криворізького виступу німцями були проведенні значні фортифікаційні роботи, належним чином облаштовані лінії оборони ключових стратегічних висот та населених пунктів, створені мінні поля, дротові загорожі (спіраль Бруно), вогняні артилерійські пастки. Треба зазначити, що оборона німцями велася методом організації опорних пунктів із застосування широкого маневруванням резервними силами, користуючись прикриттям ландшафту ( балки, яри, схили), а також були сформовані „пожежні” мобільні ударні частини, які вводилися у дію на місцях прориву оборони.
За задумкою Генерального штабу війська 3-го Українського фронту (37-а, 46-а, 8-а гвардійські армії, 6-а армія, 3-я гвардійська і 5-я ударна армія (з 10 лютого), 4-й гвардійський моторизований корпус, 17- я повітряна армія; генерал армії Р. Я. Маліновський) та 4-го Українського фронту (3-я гвардійська і 5-а ударна армії (до 10 лютого), 28-а армія, 2-й гвард. мк, 8-а повітряна армія; генерал армії Ф. І. Толбухін) повинні були нанести два потужних змикаючих ударів із півночі та півдня від розташування німецького угрупування. Загальна чисельність радянських військ на цьому напрямку складала 705 тисяч солдатів, 7796 гармат і мінометів, 238 танків і САУ, 1333 літака. Операція розпочалася 30 січня 1944 року із нанесення відволікаючих ударів силами 37 армії ( генерал-лейтенант Шарохін М.Н.) на Кривий Ріг і 6-ї армії на Нікополь, які німецьке командування прийняло за основні і в зв’язку із чим терміново ввели у бій 2 танкові дивізії, що допомогло 31 січня 8-ї гвардійській та 46-ї арміям нанести основний удар у напрямку Апостолова і розсікти 6 німецьку армію навпіл. 11 лютого німецький війська нанесли сильний контрудар у напрямку Апостолово, щоб затримати наступ 3-го Українського фронту та утримати коридор уздовж правого берегу Дніпра для виводу своїх військ із району Нікополя та Марганця, таким чином вони уникали оточення, але зазнали значних втрат бойової техніки та амуніції. Доречно згадати, що не зважаючи на складу обстановку німецькі війська під час відступу всіх своїх поранених евакуювали, обози із якими охороняли озброєні підрозділи калмицьких та козацьких добровольців.
17 лютого був відновлений наступ на Криворізькому напрямку. Звільнення міста відбувалося нанесенням двох ударів із півночі в районі селища Веселі Терни та південно-східного напрямків із району Апостолова. Наступ вівся у складних кліматичних умовах, великі морози змінювалися відлигою, що перетворювала постачання військ у пекельні муки. Так малися такі факти, що перед наступом кожному солдату видався гарматний снаряд чи мінометна міна, які вони повинні були нести на багатокілометровому марші, або залучалися жителі звільнених сіл, яким «нарізалися» під примусом розстрілу дільниці постачання. Під час здійснення наступу радянські війська широко почали застосовувати нічні удари, що мали велику ефективність та деморалізували німецькі війська незвичними методами та тактикою ведення військових дій. Слід зазначити, що крайня нестача боєприпасів для гармат призводила до значних людських втрат, так як німецькі масові танкові атаки із підтримкою піхоти - просто не було чим відбивати, лише ціною власного життя.
Доречно згадати про «чорну піхоту», яка набиралася польовими воєнкоматами із числа місцевого населення, що було під окупацією. Брали, як зовсім молодих так і старих, аби вони могли тримати зброю. Про військовий вишкіл не було і мови, їх навіть не перевдягали у військове, так вони і лежали на білому снігу в своїх чорних свитках, жупанах, куфайках, рясно засіваючи прилеглі схили балок та ярів. Свідки та документи архівів свідчать, що мобілізована «чорна піхота», як правило у продовж місяця гинула неподалік від рідної домівки і у деяких випадках про місце поховання було вказано – тіло забрано близькими родичами. Доречно згадати і про тактику штурмівки РСЧА опорних позицій німців на прилеглих висотах, курганах. Арифметика досить проста, але вбивча. Так піхотний кулемет вермахту MG -42 мав короб із стрічками живлення на 250 патронів, які при скорострільності 1200 пострілів на хвилину – танули за декілька секунд і як наслідок проводилася або заміна ствола чи перезарядка стрічки, що вимагало часу до 10 секунд ( для вправної та професійної обслуги). Що таке для дорослої людини 10 секунд??? За 10 секунд спортсмен спроможний подолати 100 метрів, а для солдата у зимовій одежі із зброєю ймовірно не більше 15-20 метрів. Таким чином, перша лінія атакуючих були «чорні піхотинці» на яких німецькі кулеметники витрачали боєзапас, а у другій лінії були солдати із військовим досвідом і які були спроможні влучно жбурнути гранату чи вести влучний вогонь. Саме завдяки отриманій паузі до 10 секунд, дозволяло другій лінії солдат миттєво скоротити відстань до кулеметної точки та подавити ії, увірватися у траншеї, але ціною життя «чорної піхоти». Так німецькі піхотинці практикували облаштування запасної (другої) лінії траншей, що надавало їм можливість уникнути зайвих втрат і своєчасно покинути передову лінію у разі масованого артобстрілу чи неможливості відбиття атаки. Однак хитрість німецької піхоти полягала ще й у тім, що заздалегідь передову лінію окопів вони пристрілювали своїми мінометами та влаштовували вогневі капкани. Про зазначене свідчить польовий археологічний досвід пошуковців, коли на німецьких позиціях виявлялися на дні траншеї чіткі прошарки гільзових насипів та характерне розташування людських решток ( втоптані один на одному).
І тому ми маємо сумну статистику, що під час визвольних змагань за Нікопольсько-Криворізький плацдарм та звільнення Кривого Рогу загинуло близько 200 тисяч радянських солдат проти 112 тисяч німецьких вояків (період з вересня 1943 по лютий 1944). Саме такі факти призвели до того, що в офіційних виданнях, мемуарах, спогадах маються деякі перекрутки дійсності, про страшні людські втрати згадують мимоволі, хоча за спогадами свідків під час форсування Дніпра вода була червоною від людської крові, людські тіла відносило вниз по течі Дніпра аж до самого Чорного моря. Під шквальним вогнем гинули цілі військові підрозділи. Так біля селищ Менжинка, Софіївка, Недай Вода, Лозуватка, Радіонівка, в районах станцій Девладово, Апостолово, Лошкарівка і до цих пір на місцях проведення військових операцій залишаються не поховані останки солдат і та робота, яка проводиться громадською історико – пошуковою організацією «Пошук-Дніпро» має своє людське визнання. Протягом 2010 - 2016 було знайдені та перепоховані понад 1500 радянських солдат.
Штурм північного пригороду та рудників почався о 05.00 годині 22 лютого солдатами 82 - го стрілецького корпусу, які до 06.30 звільнили станцію Мудрьона , форсували річку Саксагань та до 11.00 звільнили станцію Карнаватку, рудник Леніна, одночасно продовжуючи наступ із півдня війська 64 стрілецького корпусу звільнили станцію Довгинцево, Робітниче селище, рудник Смичка, центр міста та його південну частину. Доречно згадати про дії 6-го та 9- го окремих стрілецьких штурмових батальйонів ( штрафбати), вони були укомплектовані цілком із офіцерів, які здійснили дисциплінарні проступки. Командував 6 – м ОСШБ капітан Сулімов, а 9 – м ОСШБ підполковник Ісаев. Зазначені батальйони використовувалися безпосередньо для звільнення міста зі сторони станції Червона та Робітничого селища, за час боїв у місті батальйони зазнали незначних втрат. Але маються сухі цифри періодів дій зазначених військових підрозділів, так 6 ОСШБ загинув в період з 13.02.1944 - 29.02.1944, а 9-й ОСШБ загинув з 20.02.1944 – 26.02.1944. Знайшлися спогади одного із „штрафбатовця” капітана Мальцева, де він зазначив: „...через чотири дні після нашого штурму міста, передавши свої позиції 266 стрілецькій дивізій, нам наказали взяти висоту...після короткого марш - кидка за місто ми зайняли позицію перед німцями...комбат нам говорив, що у нас нема гармат, нема мінометів...але є борг перед Вітчизною...і ми зобов’язані його вернути...Візьмете висоту і змиєте кров’ю сором”. Чотири дні батальйон у лоб штурмував зазначений опорний пункт німців ( район житломасиву Макулан ), який був добре облаштований у інженерному плані, всі чагарники та дерева були завбачливо вирублені, щоб був гарний секторний огляд для кулеметників, підступи до висоти були лисі, без жодної можливості сховатися у ложбинці. На третій день висоту взяли, із 1000 солдатів в живих залишилося лише 82, яким потім вернули військові звання, зброю і після коротких курсів перепідготовки із тактики направили у діючі війська.
Таким чином 22 лютого 1944 року військами 37 армії (82-й стрілецький корпус (генерал-майор Кузнєцов Павло Григорович), 10-а окрема винищувально - протитанкова артилерійська бригада (підполковник Антонов Федір Андрійович) та 46 армії (6-й гвардійський стрілецький корпус (генерал-майор Котов Григорій Петрович); 34-й стрілецький корпус (генерал-майор Кособуцький Іван Степанович); 28-й окремий гвардійський танковий полк (майор Пшенігнер Наум Менделейович); 398-й гвардійський самохідно - артилерійський полк (підполковник Мясніков Іля Архипович); 115-а гарматно артилерійська бригада (полковник Поляков Михайло Іванович) – було о 16.00 повністю очищене та звільнено місто Кривий Ріг.
За відвагу у боях 26 частинам та з’єднанням присвоєні почесні найменування "Нікопольські " та " Криворізькі ", 14 солдатам присвоєно звання Герой Радянського союзу, місто Москва салютувала воїнам - визволителям двадцятьма артилерійськими залпами із двохсот двадцяти чотирьох гармат.


Шановні читачі!!! Давайте згадаємо і пом’янемо всіх Героїв тої безжальної, кривавої війни, яка лютувала на нашій землі у 1943 -1944 роках та нажаль і зараз…
Хочу міцно потиснути руки всім Пошуковцям, котрі повертають із небуття прізвища без вісті зниклих і виконують останнє право загиблих солдатів - мати власну могилу та православний хрест на ній.
Поважаю почуття всіх тих людей, які відчувають у своїй душі неоплатний борг перед загиблими.
Вічна Пам'ять загиблим !!!

Керівник пошукової групи №4
Криворізького відділення
громадської історико - пошукової
організації «Пошук – Дніпро» Анатолій Цуман

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить